К небесам купола протянули кресты,
Над горой храма белые стены…
К очищенью сердец, к откровенью мосты,
К вам иду я просить перемены:
Перемены к добру в этом мире земном,
И свободы ума от корыстных идей,
И всегда чтоб добро верх держало над злом…
Я любви попрошу и тепла для людей.
Старым лесом в раздумьях о вечном иду,
Дух столетий в ветвях надо мною…
В древний храм в покаяньи я тихо войду,
Дверь к познанью Творца приоткрою.
Среди ликов святых Сына Бога найду,
И с душой в унисон дрогнет пламя свечей:
Сокровенный я с Ним разговор поведу,
Чтобы в нем отыскать животворный ручей.
Вот и храм: тишина, образа и алтарь,
И молитвы людей душу будят:
Она мне говорит: «Мне доверься, бунтарь,
И не бойся невежд, что осудят!»
Призывая к смиренью гордыню свою,
Избавляясь от тяжкого бремени,
В просветленьи своем у распятья стою,
Вне пространства, не ведая времени.
Виктор Ульяненко,
Киев, Украина
Родился в 1959г., женат, трое детей,32 года в авиации. Принимая поговорку "Век живи - век учись", мечтаю стать мастером жизни,т.е. учусь ценить и качественно проживать каждое мгновение жизни. Процесс сложный, но чрезвычайно интересный. Верю,что любовь и сострадание спасут мир. e-mail автора:marfa59_nika@mail.ru
Прочитано 2694 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.